В нас сьогодні Калита,
В мене мама неспроста:
Запалила у печі –
Будуть з медом калачі.
Прийдуть в гості і дівиці,
І веселі парубки,
Й звеселяться залюбки!
Покусають Калиту,
Що висить тут на шнурку.
А в кутку біля печі,
Сторожують рогачі.
Щоб не вкрали Калиту,
Калитинський на посту.
Бравий ось іде козак,
Веселитись він мастак.
Пригодяться рогачі,
Що стояли при печі.
- Звідки їдеш Рогачинський?
- Так питає Калитинський.
- Звідки їду? З верху хати!
Їду Калиту кусати!
- А я – по зубах писати!
От кусає Рогачинський –
Не пускає Калитинський,
Навкруги усі – регочуть:
Розсмішити його хочуть.
Якщо він не засміється,
Шматок, ласий, достається,
А коли вже зарегоче,
Нічого тоді не схоче:
Калитинський по зубах
Просметанить тут і там.
Потім їде Коцюбинський,
За ним слідом – Вінничинський
На лопаті й на мітлі,
Веселяться, мов малі.
Ось таке у нас Андрія!
Це не свято – просто мрія!
