Методика «Музика для дітей» Карла Орфа викликає великий інтерес завдяки безперечним перевагам:
для організації музичних занять не потрібно спеціальної музичної освіти;
система легко поєднується з іншими методиками раннього розвитку дитини за рахунок своїй універсальності та економічності, крім того висока адаптація к різноманітним національним умовам дозволяє використовувати найкращі зразки народної культури;
методика Карла Орфа враховує індивідуальні особливості дитини та позволяє ефективно взаємодіяти дітям з різними навиками, здібностями та потребами;
методика закладає великий потенціал для розвитку дітей раннього віку та подальшої творчої діяльності.
На музичних заняттях по методиці Карла Орфа створюється атмосфера ігрового спілкування, де кожен малюк нарівні з доростим має змогу проявити свою індивідуальність. Елементи системи музичного виховання спрямовані на розвиток творчих здібностей та навиків малюка, вони гармонійно вплітаються в структуру занять.
Речові вправи. Розвивають у дитини почуття ритму, сприяють формуванню правильної артикуляції, показують різноманітність динамічних відтінків та темпів.
Поетичне музицювання. Цей елемент допомагає дітям відчути гармонійне звучання поезії та музики. Діти легко запам’ятовують вірші.
Музично-рухові вправи. Активні вправи готовлять дітей до спонтанних рухових виражень, вчать їх зображати настрій та звуки за допомогою елементарних рухів – хлопки, щелчки, притопи.
Гра з інструментами. Цей вид діяльності удосконалює раніш придбані малюком навики володіння темпом, ритмом, динамікою. Діти вчаться взаємодіяти між собою та легко розвивають почуття ансамблю.
Елементарний музичний театр. Цей елемент являє собою інтегровану ігрову форму діяльності, яка передбачає одночасний вплив музики, руху, танцю, мови та художнього образу в зображувальній грі.
Популярність методики музичного виховання Карла Орфа росте. Система раннього музичного розвитку дитини має велике значення, воно дає передумови для подальшого творчого розвитку особистості та самопізнання.
Одна з найперших навичок, яку опановує дитина, – це навичка здійснювати різноманітні рухи. І вже з перших кроків дитина ні на мить не зупиняється у своєму невтомному бажанні пізнати світ навколо. А щоб це пізнання дитини посилювалося ще й музичними враженнями, важливо з раннього віку здійснювати її музично-рухове виховання, адже музика сама є ніщо інше, як рух.
Єдність музики і руху помітили ще у часи античності. Відомий давньогрецький філософ Аристотель, розмірковуючи над здатністю музики здійснювати на людину надзвичайно сильний емоційний та фізичний вплив, прийшов до ідеї тотожності музичного руху і руху психічного. За Аристотелем музика є своєрядним інструментом, який лікує душу, формує ціннісно-моральні переживання, навчає радіти прекрасному, закладає основу характеру, сприяє фізичному розвитку.
Переконання в тому, що музика втілює всю різноманітність душевних процесів та увесь спектр емоцій, а не відображує їх, як інші види мистецтв, сприяло формуванню особливого погляду на властивості ритму, темпу та ладу. Адже вплив різних ритмів і ладів на дорослого і дитину здатний створювати у них певний настрій, змінювати чуттєві переживання тощо. Так, скажімо, одні лади викликають відчуття спокою, а інші навпаки – збуджують, спонукають до активних моторних дій. Натомість ритм організовує рухи частин тіда. У сукупності ритм, темп і лад здійснюють надзвичайний вплив на дитину, спонукаючи її виражати свої переживання за допомогою рухів тіла, тобто у найбільш простий та доступний для неї спосіб
У ХХ столітті виникла низка методик музичного виховання, в центрі яких були різні форми та види рухів. І це стало невипадково, оскільки вчені помітили, що мозкова діяльність дитини під час рухів активізується, новий матеріал засвоюється нею краще, та й у цілому процес навчання стає захопливим та легким. Тому, сприймаючи музику у русі, дитина глибше відчуває свою єдність з нею, і , як наслідок:
внутрішній світ дитини збагачується, стає складнішим;
у дитини розвиваються естетичний смак, відчуття краси та гармонії;
виникає нестерпне бажання творчо виявити себе.
Відомо, що одним із перших, хто заснував свою педагогічну методику на ідеї синтезу руху та музики, був Еміль Жак-Далькроз – засновник школи ритмічної гімнастики. Його ідеї були підхоплені й іншими педагогами-музикантами, зокрема Карлом Орфом.
Пізніше його послідовники сформували тезу, що саме з музично-рухового навчання, а не співів, має розпочинатися музичне виховання дитини, оскільки ритмічні рухи для неї є не лише природніми, а й зрозумілими. Отже, володіючи певними моторними навичками, дитина одразу може застосовувати їх на заняттях, активно включатися у навчально-виховний процес без тривалої стадії підготовкию.
Рекомендую батькам вдома пропонувати дітям ігрові вправи, які розвивають швидкість та гнучкість психомоторних реакцій дитини. Це такі вправи, як «Біжи – замри» (під бадьору музику бігати, галасувати, під повільну музику – затихати та завмирати на місці), «Керуємо авто» (на зелений колір та веселу музику керувати уявним авто, на червоний колір – зупинятися).